Водяна тепла підлога своїми руками

Теплі підлоги вважаються в нашому розумінні більш сучасною системою опалення, ніж радіаторне опалення. Однак, це далеко не так – вони з’явилися набагато раніше. Вперті історичні факти говорять про те, що теплі підлоги успішно застосовувалися ще в часи Стародавнього Риму, на території Кореї, так Ñ– в Росії теж. Правда, використовувалося тоді тільки пічне опалення, так як системи транспортування вуглеводнів по трубах тоді ще не існувало. У сучасному світі найбільш економічно успішні країни широко застосовують опалювання теплими підлогами, причому це робиться не тільки з міркувань очевидного комфорту, а враховується ще Ñ– той факт, що таке опалення дозволяє економити енергоресурси, попит на які зростає з кожним роком.

Такий вид опалення – недешеве задоволення. Комплектуючі і робота коштують дуже дорого. Саме тому у будь-якого дбайливого господаря може виникнути думка про те, щоб зробити водяну теплу підлогу своїми руками. Чому б і ні? Тим більше що досвід як вдалих, так і невдалих реалізацій вже напрацьовано достатньо для того, щоб дати конкретні рекомендації. Мета нашої статті – це дати конкретні поради тим господарям, які збираються зробити теплий водяний підлогу, але при цьому щоб вони заощадили свої гроші і в результаті отримали те, що хотіли – комфортне і економічне опалення.

Чому саме водяна тепла підлога?

Звичайно, електричні теплі підлоги реалізуються простіше, ними легше керувати, але вартість енергоносіїв вносить свої корективи – в експлуатації цей вид опалення набагато дорожче, ніж водяний тепла підлога. Пройде всього 4-5 років і теплий водяний підлогу окупиться з лишком, але тільки за умови, що він буде зроблений грамотно і правильно. Саме про це автори статті і хочуть сказати нашим читачам. Відкидаючи барвисті каталоги з дуже дорогим обладнанням, а спираючись лише на досвід людей, які змогли реалізувати теплий водяний підлогу в своєму житлі.

Більшість систем опалення в даний час використовують в якості джерела тепла природний газ – і це абсолютно логічно, так як цей вид палива обходиться дешевше інших. І ця тенденція буде зберігатися ще протягом кількох десятків років як мінімум. Тому теплі підлоги краще всього реалізувати саме водяними теплоносій в яких підігрітий енергією згоряння природного газу. Але для цього треба дотримати ряд умов.

Пристрій водяної теплої підлоги

Теплий водяна підлога є складною багатокомпонентною системою, кожна частина якої виконує свою функцію. Розглянемо його пристрій на наступному малюнку.

Такий вид підлогового опалення називається «мокрим» тому, що в його облаштуванні використовуються «мокрі» будівельні процеси, а саме заливка цементно-піщаної стяжки. Існують ще так звані сухі теплі підлоги, але вони робляться в основному в будинках з дерев’яними підлогами. Ð’ рамках цієї статті ми будемо розглядати саме «мокрі» теплі водяні підлоги, так як вони набагато краще, хоч Ñ—Ñ… монтаж Ñ– складніше.

Теплий водяна підлога монтується на сталий Ñ– міцній основі, яким може бути бетонна плита чи грунт. На підставу укладається пароізоляція з поліетиленової плівки товщиною не менше 0,1 мм. Наступним шаром «пирога» Ñ” утеплювач в якості нього краще всього використовувати екструдований пінополістирол, який має дуже низький коефіцієнт теплопровідності, високу механічну міцність Ñ– розумну вартість. Поверх утеплювача обладнується цементно-піщана стяжка, в яку обов’язково додається пластифікатор – для рухливості суміші, легкості укладання Ñ– зниження водоцементного співвідношення. Стяжку бажано армувати металевою дротяною сіткою з кроком вічка 50*50 мм або 100*100 мм. Там же всередині стяжки проходять труби теплої підлоги з циркулюючим в них теплоносієм. Висоту стяжки над трубами рекомендується робити не менше 3 см, однак, практика підказує, що краще 5 см, так Ñ– міцність буде вище Ñ– розподіл тепла по підлозі буде більш рівномірним.

У місці примикання до стін стяжці, а також на межах контурів теплого водяного опалення прокладається демпферна стрічка, яка компенсує теплове розширення стяжки при її нагріванні. Фінішне покриття підлоги повинне бути призначене саме для роботи з теплими підлогами. Найкращий вихід – це керамічна плитка або керамограніт, але деякі інші види покриття – ламінат, ковролін або лінолеум теж можуть застосовуватися з теплими підлогами, але в їх маркуванні повинен стояти спеціальний значок.

Такі покриття, правда, вимагають чіткого дотримання теплового режиму статі, що досягається застосуванням автоматики — спеціальних змішувальних вузлів.

Вимоги до приміщень, де буде реалізовано опалення водяними теплими підлогами

Найрозумніший у будівництві хід – коли трубопровід теплої підлоги закладають ще на етапі зведення перекриттів. Це дуже успішно застосовується в Німеччині, Швеції, Норвегії, Канаді, так і в інших економічно успішних країнах, де енергоносії коштують дуже дорого і тому там використовують саме підлогове опалення, яке на 30-40% економічніше радіаторного. Цілком можливо зробити теплий водяна підлога вже в готовому приміщенні, але воно має відповідати певним вимогам. Перерахуємо їх.

• Враховуючи значну товщину теплого водяного статі – від 8 до 20 см, висота стелі в приміщенні повинна дозволити змонтувати таку систему опалення. Необхідно також враховувати величину дверних прорізів, які у висоту повинні бути не менше 210 див.
• Основа підлоги повинна бути досить міцним для того, щоб витримати важку цементно-піщану стяжку.
• Основа для теплої підлоги має бути чистим Ñ– рівним. Нерівності не повинні перевищувати 5 мм, так як перепади сильно впливають на струм теплоносія в трубах, вони можуть призвести до загазуванню контурів Ñ– підвищення гідравлічного опору.
• Ð’ приміщенні, де планується теплий водяна підлога повинні бути завершені всі штукатурні роботи, вставлені вікна.
• Тепловтрати в приміщеннях не повинні бути більше 100 Ð’Ñ‚/м2. Якщо Ñ—Ñ… більше, то варто подумати про утеплення, а не опалювати навколишнє середовище.

Як вибрати хорошу трубу для теплої підлоги

Про труби теплої водяної підлоги досить докладно написано в статті на нашому порталі. Очевидно, що для теплої підлоги краще вибирати труби Ñ– зшитого поліетилену – PEX або PERT. Серед PEX труб слід віддати перевагу PE-Xa трубах, так як вони мають максимальну щільність зшивання – близько 85% Ñ– тому володіють кращим «ефектом пам’яті», тобто труби після Ñ—Ñ— розтягнення, завжди прагне повернутися в своє початкове положення. Це дозволяє застосовувати аксіальні фітинги з надвижным кільцем, які без страху можна замуровувати в будівельні конструкції. Крім цього, при заломе труби можна відновити Ñ—Ñ— форму нагрівання проблемне місце будівельним феном.

Труби PERT не володіють ефектом пам’яті, тому з ними застосовуються тільки цангові фітинги, які не можна замуровувати. Але якщо всі контури теплої підлоги будуть виконані цільними відрізками труб, то всі з’єднання будуть тільки на колекторі Ñ– цілком можна застосовувати PERT труби.

Крім цього, виробники випускають труби композитної конструкції, коли між двома шарами зшитого поліетилену розміщена алюмінієва фольга, яка Ñ” надійним кисневим бар’єром. Але неоднорідність матеріалу, відмінність коефіцієнтів температурного розширення алюмінію та поліетилену може спровокувати розшарування труби. Тому краще вибирати PE-Xa або PERT труби з бар’єром з поливинилэтилена (EVOH), який значно знижує дифузію кисню в теплоносій через стінку труби. Цей бар’єр може розташовуватися у зовнішньому шарі труби, так Ñ– всередині, оточений шарами з PE-Xa або PERT. Звичайно, краще та труба, у якій шар EVOH розташований всередині.

Для контурів теплої підлоги існують три основних типорозміри труб: 16*2 мм, 17*2 мм і 20*2 мм Найчастіше використовують 16*2 і 20*2 мм Як же вибрати саме «правильну» трубу.

• По-перше, бренд у цьому питанні має значення Ñ– на нього треба звертати увагу. Найбільш відомі виробники: Rehau, Tece, KAN, Uponor, Valtec.
• По-друге, дуже багато може «розповісти» маркування труб, Ñ—Ñ— слід ретельно вивчити Ñ– не варто соромитися задавати більше питань продавця-консультанта.
• По-третє, кваліфікація продавця-консультанта дуже допомагає при виборі труби. Не варто забувати вимагати сертифікати відповідності, поцікавитися про наявність Ñ– ціною фітингів, змішувальних вузлів, колекторів та іншого обладнання. Необхідно дізнатися про те, в яких бухтах продають трубу, скільки метрів, щоб надалі при розрахунках це врахувати.
• І, нарешті, якщо обрана PE-Xa труба, то можна провести невеликий тест. Для цього невеликий відрізок труби треба викрутити, а потім прогріти це місце будівельним феном. У якісної PE-Xa, так Ñ– PE-Xb труби теж повинна відновитися початкова форма. Якщо цього не сталося, то що б не було написано в маркуванні – це просто труба PEX.

Принципи проектування теплої підлоги

Одним з найважливіших етапів в облаштуванні теплих водяних підлог є їх грамотний розрахунок. Звичайно, краще це довірити фахівцям, але вже досить напрацьований досвід говорить про те, що це можна зробити і самостійно. В інтернеті можна знайти безліч безкоштовних програм і онлайн-калькуляторів. Більшість іменитих виробників надають своє програмне забезпечення безкоштовно.

Для початку треба визначитися з тим, яка температура повинна бути у теплої підлоги.

• У житлових приміщеннях, де більшу частину часу люди проводять стоячи температура підлоги повинна бути в діапазоні від 21 до 27°C. Така температура найбільш комфортна для ніг.
• Для робочих приміщень – офісів, а також житлових кімнат температура повинна підтримуватися в районі 29°C.
• Ð’ передпокоях, вестибюлях Ñ– коридорах оптимальна температура – 30°C.
• Для санвузлів Ñ– басейнів температура підлоги повинна бути більше – близько 31-33°C.

Опалення водяними теплими підлогами є низькотемпературним, тому і теплоносій повинен подаватися при більш низьких температурах, ніж в радіатори. Якщо в радіатори може подаватися вода при температурі 80-90°C, то в теплу підлогу ніяк не більше 60°С. В теплотехніці існує таке важливе поняття, як падіння температури в гріючим контурі. Це не що інше, як різниця в температурах між прямого трубою і зворотного. В системах теплих водяних підлог оптимальними режимами вважаються 55/45°C, 50/40°C, 45/35°C і 40/30°C.

Дуже важливим показником є довжина контурів (петель) теплої водяної підлоги. В ідеалі вони повинні бути однієї довжини, тоді і проблеми з балансуванням не виникне, але на практиці це навряд чи вдасться досягти, тому прийнято:

• Для труби діаметром 16 мм максимальна довжина 70-90 м.
• Для труби діаметром 17 мм – 90-100 м.
• Для труби діаметром 20 мм – 120 м.

Причому бажано орієнтуватися не на верхню межу, а на нижню. Краще розбити приміщення на більшу кількість петель, ніж намагатися досягти циркуляції більш потужним насосом. Природно, що всі петлі повинні бути виконані трубами одного діаметра.

Крок розкладки (укладання) труби теплої підлоги — ще один найважливіший показник, який робиться від 100 мм до 600 мм в залежності від теплового навантаження на теплу підлогу, призначення приміщення, довжини контуру та інших показників. Крок менш 100 мм зробити PEX трубами практично неможливо, велика ймовірність просто заламати трубу. Якщо тепла підлога буде обладнаний тільки для комфорту або додаткового опалення, то можна мінімальний крок зробити 150 мм. Отже, який же крок розкладки треба застосовувати?

• У приміщеннях, де Ñ” зовнішні стіни, у підлоговому опаленні роблять так звані крайові зони, де труби вкладаються з кроком 100-150 мм. При цьому кількість рядів труб в цих зонах має бути 5-6.
• У центрах приміщень, а також у таких, де немає зовнішніх стін, крок укладання роблять 200-300 мм
• Санвузли, лазні, доріжки біля басейнів укладаються трубою з кроком 150 мм по всій площі.

Способи укладання контурів теплої підлоги

Контури водяної теплої підлоги може укладатися по-різному. І в кожному способі є свої переваги і недоліки. Розглянемо їх.

• Укладання труби теплої підлоги «змійкою» більш проста в монтажі, але суттєвим Ñ—Ñ— недоліком Ñ” те, що на підлозі буде на початку контуру Ñ– в кінці відчутна різниця температур – до 5-10°C. Теплоносій, проходячи від подаючого колектора до зворотного у конструкції теплої підлоги, остигає. Тому Ñ– виникає такий градієнт температур, добре відчутний ногами. Такий спосіб укладання виправдано застосовувати у граничних зонах, де температура підлоги повинна знижуватися від зовнішньої стіни до центру приміщення.

• Укладання труби теплої підлоги «равликом» більш складна в реалізації, але зате при такому способі температура всього статі буде приблизно однаковою, так як подача Ñ– обратка проходять всередині один одного, а різниця нівелюється масивної стяжкою підлоги при виконанні розрахункових вимог кроку укладання. У 90% випадків застосовують саме такий спосіб.

• Комбіновані способи укладання труби теплої підлоги також застосовуються дуже часто. Наприклад, крайові зони укладають змійкою, а основну площу равликом. Це може допомогти правильно розбити приміщення на контури розподілити з мінімумом залишків бухту труби Ñ– забезпечити потрібний режим.

У кожному з способів може застосовуватися змінний крок укладання, коли в крайових зонах він становить 100-150 мм, а в самому приміщенні 200-300 мм. Тоді можна в одному приміщенні забезпечити вимоги щодо більш інтенсивному нагріванню крайових зон, не застосовуючи інших способів укладання. Досвідчені монтажники найчастіше роблять саме так.

Для розрахунку контурів краще всього скористатися спеціальним Ñ– дуже простим в освоєнні програмним забезпеченням. Наприклад, відомого виробника Valtec, яку поширює свою програму безкоштовно. Також Ñ” більш прості програми для розрахунку розкладки контурів, які підраховують довжину петель, що дуже зручно. Наприклад, програма «Равлик», яка також поширюється безкоштовно. Тим, хто не дуже дружить з комп’ютером, можна зробити розрахунок контурів самостійно, скориставшись міліметрової папером, на якій накреслити в масштабі план приміщення Ñ– вже на цьому аркуші олівцем «розкласти» контуру Ñ– підрахувати Ñ—Ñ… довжину.

При розподілі приміщень на контури водяної теплої підлоги слід виконати наступні вимоги:

• Контури не повинні переходити з кімнати в кімнату всі приміщення повинні регулюватися окремо. Виняток можуть становити санвузли, якщо вони розташовані поруч. Наприклад, ванна поруч з туалетом.
• Один опалювальний контур не має обігрівати приміщення площею понад 40 м2. У разі необхідності приміщення ділять на кілька контурів. Максимальна довжина будь-якої із сторін контуру не повинна перевищувати 8 метрів.
• По периметру приміщення, між приміщеннями, а також між окремими контурами повинна прокладатися спеціальна демпферна стрічка, яка після заливки стяжки буде компенсувати Ñ—Ñ— теплове розширення.

Вибір виду утеплювача для теплої підлоги та його товщини

Утеплювач для теплої водяної підлоги обов’язковий, адже нікому не хотілося б свої гроші витрачати на підігрів землі, атмосфери або непотрібних будівельних конструкцій, але підлога Ñ” саме тією потрібної, яка повинна прийняти левову частку тепла від нагрівального контуру. Для цього застосовують утеплювач. Які Ñ—Ñ… види потрібно застосовувати? Серед усього Ñ—Ñ… різноманіття, автори статті рекомендують, що слід звернути увагу тільки на два з них.

• Екструдований пінополістирол (ЕППС). Цей матеріал володіє низькою теплопровідністю, високою механічною міцністю. ЕППС не боїться вологи, він практично Ñ—Ñ— не поглинає. Ціна його цілком доступна. Випускається цей утеплювач у вигляді плит стандартних розмірів 500*1000 мм або 600*1250 мм та товщиною 20, 30, 50. 80 або 100 мм. Для хорошої стикування плит на бічних поверхнях Ñ” спеціальні пази.

• Профільні теплоізоляційні мати з пінополістиролу високої щільності. На Ñ—Ñ… поверхні Ñ” спеціальні круглі або прямокутні бобишки, між якими дуже зручно укладати трубу без додаткової фіксації. Крок кріплення труби зазвичай становить 50 мм. Це дуже зручно при монтажі, але за ціною вони набагато вище, ніж плити з ЕППС, особливо у іменитих брендів. Випускаються вони товщиною від 1 до 3 см Ñ– розміром 500*1000 мм або 60*1200 мм – це залежить від виробника.

Плити з ЕППС можуть мати додатковий фольгований шар, що має додаткову розмітку. Розмітка плит справа, звичайно, корисна, але от присутність фольги тільки збільшує вартість утеплювача, а користі від неї не буде з двох причин.

• Декларована виробниками відбивна здатність не буде працювати в непрозорій середовищі, який Ñ” стяжка.
• Цементний розчин – це сильна лужне середовище, яка чудово «з’їсть» нікчемний (в кілька десятків мікрон) шар алюмінію ще до свого застигання. Треба усвідомити, що фольговані плити – це маркетинговий хід Ñ– не більше.

Автори статті рекомендують застосовувати для утеплення плити з ЕППС. Економія в порівнянні з профільними матами буде очевидна. Різниці у вартості вистачить і на кріплення, і ще чимало грошей залишиться. Згадаймо народну мудрість, що зекономлені гроші схоже заробленим.

Який же товщини повинен бути утеплювач в конструкції пирога теплого водяного статі? Існують спеціальні та складні розрахунки, але можна обійтися і без них. Якщо засвоїти декілька простих правил.

• Якщо теплі підлоги будуть робитися на грунті, то товщина утеплювача повинна бути не менше 100 мм. Найкраще зробити два шари по 50 мм Ñ– укласти Ñ—Ñ… у взаємно перпендикулярних напрямках.
• Якщо теплі підлоги плануються в приміщеннях над цокольним поверхом, то товщина утеплювача не менше 50 мм.
• Якщо теплі підлоги плануються над опалювальними знизу приміщеннями, то товщина утеплювача не менше 30 мм

Додатково необхідно передбачити кріплення плит ЕППС до матеріалу основи, так як при заливанні стяжки вони будуть прагнути спливти. Для цього ідеально підходять тарілчасті дюбелі. Ними необхідно кріпити все плити в місцях стиків і по центру.

Для кріплення труби до ЕППС використовують спеціальні гарпун-скоби, які надійно фіксують трубу. Їх кріплять з інтервалом 30-50 см, а у місцях повороту труби PEX, крок повинен бути 10 див. Зазвичай розраховують, що на бухту в 200 метрів труби потрібно 500 штук гарпун-скоб. При їх придбанні не треба гнатися за брендом, так як це буде коштувати в кілька разів дорожче. Існують дуже якісні і недорогі скоби російських виробників.

Вибір колекторно-змішувального вузла теплої підлоги

Колектор водяної підлоги – найважливіший елемент, який приймає теплоносій від магістралі, розподіляє його по контурах, регулює витрату і температуру, балансує петлі контурів, сприяє видаленню повітря. Без нього не обійдеться жоден теплий водяний підлогу.

Вибір колектора, а якщо говорити більш коректно – колекторно-змішувального вузла краще довірити фахівцям, які підберуть необхідні комплектуючі. В принципі його можна зібрати й самостійно, але це тема окремої статті. Просто перелічимо, які елементи повинні входити в колекторно-змішувальний вузол, щоб не помилитися у виборі.

• По-перше, це безпосередньо самі колектори, які можуть оснащуватися різною арматурою. Вони повинні оснащуватися настроечными (стендами) клапанами з витратомірами або без них, які розміщуються на вхідному колекторі, а на зворотному можуть бути термостатичні клапани або просто перекривають вентилі.

• По-друге, будь-колектор для видалення повітря з системи повинен обладнуватись автоматичним відводом повітря.
• Ð’-третіх, Ñ– на подаючому Ñ– зворотному колекторі повинні бути дренажні крани для зливу теплоносія з колектора Ñ– видалення повітря при заповненні системи.
• По-четверте, для під’єднання труби до колектора повинні використовуватися фітинги, які підбираються індивідуально в кожному конкретному випадку.

• По-п’яте, для кріплення колекторів Ñ– забезпечення потрібного міжосьової відстані, застосовуються спеціальні кронштейни.

• По-шосте, якщо в котельні не обладнаний окремий стояк для теплих підлог, то за приготування теплоносія має відповідати змішувальний вузол, що включає насос, термостатичний вентиль, байпас. Конструкція цього вузла має безліч реалізацій, тому це питання буде розглянуто в окремій статті.

• І, нарешті, весь колекторно-змішувальний вузол повинен розташовуватися в колекторному шафі, що встановлюють або в нішу, або відкрито.

Колекторно-змішувальний вузол розташовують у такому місці, щоб всі довжини магістралей від нього, до петель теплої підлоги були приблизно рівними і магістральні труби були в безпосередній близькості. Колекторний шафа часто приховують в ніші, тоді його цілком можна розмістити не тільки в битовка і котелень, але в гардеробних, коридорах і навіть житлових кімнатах.

Відео: Які необхідні розрахунки перед пристроєм теплої підлоги

Монтаж водяної теплої підлоги своїми руками

Після розрахунків та закупівлі всіх необхідних комплектуючих можна поступово втілювати в життя теплий водяний підлогу. Спочатку необхідно намітити місця, де будуть розміщені колекторні шафи, видовбуються, при необхідності ніші, а також робляться проходи через будівельні конструкції. Всі довбальні та свердлильні роботи повинні бути завершені перед наступним етапом.

Монтаж утеплювача

Перед цим етапом необхідно підготувати приміщення для цього – винести все непотрібне, прибрати все будівельне сміття, вимести і пропилососити підлогу. Приміщення має бути абсолютно чистим. При монтажі плит необхідно перебувати в взуття з плоскою підошвою, так як каблуки можуть пошкодити поверхню. Перерахуємо послідовність дій при монтажі утеплювача.

• Перш за все, на стінах відбивається рівень чистої підлоги за допомогою лазерного або водяного рівня. Вимірюються всі нерівності підстави за допомогою довгого правила Ñ– рівня.
• Якщо нерівності перевищують 10 мм, то Ñ—Ñ… можна цілком вирівняти підсипаним чистим Ñ– сухим піском, який згодом слід розрівняти.

• Якщо тепла підлога робиться по грунту або над цокольним поверхом, то розстеляється гідроізоляційна плівка з перекриттям сусідніх смуг не менше 10 см Ñ– з заходом на стіну. Місця стиків проклеюються скотчем. Ð’ якості гідроізоляції цілком підійде поліетиленова плівка 150-200 мкм.
• Починаючи з найдальшого кута приміщення, починається процес укладання плит ЕППС. Вони укладаються впритул до стін маркованої поверхнею вгору.
• Плити ЕППС повинні щільно стикуватися між собою за допомогою пазів, які Ñ” на Ñ—Ñ… бокових поверхнях. При укладанні кожної плити вона повинна щільно прилягати до основи Ñ– бути в горизонтальній площині, що перевіряється будівельним рівнем. При необхідності під плиту підсипається пісок.

• Якщо шляхом укладання зустрічаються перешкоди у вигляді виступів, колон Ñ– інших елементів, то після попередньої розмітки плита підрізається будівельним ножем по металевій лінійці. При цьому ЕППС треба покласти на якесь нетвердое підстава, щоб ножі не затупився, наприклад, шматок фанери або ОСП.
• При укладанні наступного ряду слід враховувати, що стики плит не повинні збігатися, а йти вразбежку, подібно цегляній кладці. Для того, якщо з залишилася останньою в ряду плити ЕППС залишилася частина не менше 1/3 Ñ—Ñ— довжини, то укладання наступного ряду слід починати з неї.
• Якщо планується укладання другого шару ЕППС, то вона повинна вестися у взаємно перпендикулярному напрямку з першим шаром.
• Після укладання теплоізоляції слід за допомогою перфоратора з довгим буром Ñ– молотка закріпити тарілчасті дюбелі на кожному стику – на кожному стику Ñ– в центрі кожної плити ЕППС. Стики між ЕППС заклеюються будівельним скотчем.

• Якщо після монтажу утеплювача залишилися порожнини або щілини, то Ñ—Ñ… можна забити обрізками ЕППС Ñ– задути монтажною піною, але можна це зробити Ñ– пізніше, вже після монтажу труб.

Після цього, можна сказати, що заходи з монтажу утеплювача завершені. Хоч плити ЕППС і мають достатню щільність, щоб витримати вагу дорослої людини, все одно треба при переміщенні за ним дотримуватися заходів обережності. Краще всього використовувати широкі дошки або шматки фанери або ОСП.

Монтаж труби теплої водяної підлоги

Настав самий відповідальний і складний момент — монтаж труб теплої підлоги. На цьому етапі треба бути особливо уважним та акуратним і тут без помічника ніяк не обійтися. Також бажано мати спеціальне пристосування для розмотування труби, так як знімати з бухти трубу кільцями категорично заборонено, так як в ній будуть дуже сильні напруги, що ускладнить чи зробить неможливим монтаж. Головне правило – бухту треба крутити, а не знімати трубу з нерухомою бухти. В принципі, це можна зробити і вручну, але з пристосуванням набагато легше.

Якщо на верхній стороні плит ЕППС є розмітка, — це просто чудово, тоді укладка труб сильно спроститься. А якщо немає, то не варто «вестися» на придбання фольгованого тонкого утеплювача зі спіненого поліетилену з нанесеною розміткою. Користі від нього не буде ніякої. Можна нанести розмітку і самостійно. Для цього маркером на верхній стороні плит робляться позначки на відстані необхідного кроку контуру, а потім малярною ниткою відбиваються лінії – так можна за короткий час зробити розмітку. Після цього можна прокреслити траси контурів теплої підлоги.

В наміченому місці кріпиться колекторний шафа і в ньому монтується колектор, поки без насосно-змішувальному групи, вона знадобиться пізніше. При вході в колектор, при виході з нього, а також при вході в бетонну стяжку, кожна труба повинна бути захищена спеціальною гофрою. Однак, гофра від іменитих виробників коштує неймовірних грошей, тому цілком допустимо замінити її на теплоізоляцію відповідного діаметру. Також труби повинні бути захищені при переходах з приміщення в приміщення і від контуру до контуру.

Монтаж труби теплої підлоги слід починати з зон, найбільш віддалених від колекторів, причому на всі транзитні труби повинна одягатися теплоізоляція зі спіненого поліетилену, яка забезпечить максимальне збереження енергії до точки призначення, і не «розгубить» тепло по дорозі. Далі, труба «виринає» з плит ЕППС, вже «голої» обходить весь свій гріючий контур і «поринає» назад і вже в теплоізоляції слід до колектора. Самі транзитні труби поміщаються всередину плит ЕППС, для цього в них ножем попередньо прорізаються траси проходу.

Якщо теплоізоляція складається з двох шарів плит ЕППС, то спочатку укладається перший шар, потім прокладаються всі комунікації, в тому числі і транзитні труби теплої підлоги, а потім другий шар підганяється і підрізається на місці.

Крім цього, в районі розташування теплої підлоги можуть йти труби до радіаторів, а також магістралі гарячого і холодного водопостачання. Якщо труб кілька, то їх можна закріпити в пучку або тарілчастими дюбелями, або перфорованою металевою смугою і дюбелями. У будь-якому випадку вони не повинні виступати за верхню поверхню плит ЕППС, щоб зверху можна було безперешкодно укласти контур теплої підлоги. Всі порожнини задуваються монтажною піною, яка після застигання зрізати врівень з поверхнею плит утеплювача.

По периметру приміщення, де будуть теплі підлоги, стіни наклеюється демпферна стрічка, яка покликана компенсувати теплове розширення стяжки. Стрічка буває як з шаром, що клеїть, так і без нього. При її придбанні не треба гнатися за брендом і переплачувати в кілька разів більше. Зараз випускається гідна у всіх сенсах демпферна стрічка російського виробництва. Якщо стрічки взагалі немає — це теж не біда – її може замінити пінопласт товщиною 1 або 2 см, приклеєний до стіни на рідкі цвяхи або монтажну піну.

Демпферна стрічка повинна встановлюватися також між приміщеннями і різними контурами. Для цього випускається спеціальна стрічка з Т-подібним профілем. І в цьому випадку її може замінити тонкий пінопласт, склеєний монтажною піною або клеєм.

Монтаж труб робиться наступним чином:

• З бухти відмотується 10-15 м труби, на Ñ—Ñ— кінець дівається теплоізоляція Ñ– відповідний фітінг для підключення до колектора.
• Труба підключається до подання відповідного висновку колектора.
• За раніше розмічених трасах укладається труба кріпиться гарпун-скобами на прямих ділянках через 30-40 см, а на поворотах через 10-15 див. Труба повинна згинатися обережно, без заломів.

• При укладанні не треба намагатися кріпити трубу відразу, а потрібно Ñ—Ñ— спочатку розкласти приблизно по трасах на 5-10 м, а вже потім кріпити скобами. Труба повинна лежати на утеплювачі без напруги, не повинно бути зусилля, яке намагається вирвати скоби з ЕППС.
• Якщо скоба з якоїсь причини вилетіла з свого місця, то Ñ—Ñ— монтують в іншому, на відстані не менше 5 см.
• Після обходу всього контуру теплої підлоги, зворотна труба повертається до своєї подаючої Ñ– з нею поруч слід до колектора. При необхідності на неї надівається теплоізоляція.
• По приходу до колектора труба підключається до нього відповідним фітингом.

• Біля відповідної петлі теплої підлоги на стіні, а також ще й на папері обов’язково записується довжина контуру. Ці дані необхідні для подальшої балансування.

Аналогічно прокладаються всі контури теплої водяної підлоги. Спочатку буде складно, але потім, після однієї покладеної «равлики» все вже буде зрозуміло і робота піде без проблем. При переміщенні за вже прокладеними контурах треба підстелити під ноги або коліна дошки, фанеру або ОСП.

Відео: Укладання труби теплої підлоги

Монтаж армуючої сітки

Суперечки про доцільність армуючої сітки йдуть постійно. Хтось каже, що вона потрібна, інші стверджують протилежне. Є маса прикладів вдалого втілення теплої підлоги без армуючої сітки і, в той же час, існують приклади невдалої реалізації теплої підлоги з армуванням. Автори статті стверджують – армування ніколи не буде зайвим, але тільки правильно виконане.

Інтернет рясніє прикладами, коли на утеплювач укладається і закріплюється металева сітка, а вже потім до неї за допомогою пластикових стяжок кріпиться труба теплої підлоги. Начебто зручно, але це не армування, а просто підкладання під стяжку абсолютно марною сітки, на яку були витрачені гроші. Армування – це коли сітка знаходиться усередині стяжки, а не під нею. Саме тому автори рекомендують розміщувати сітку зверху труби.

Для армування стяжки підійде металева сітка з дроту діаметром 3 мм розміром комірки 100*100 мм – цього цілком достатньо. Сітки з арматури застосовувати не рекомендується із-за того, що арматура має рифлену поверхню Ñ– при монтажі може пошкодити гладку поверхню труби. Та й не варто витрачати зайві гроші надлишкову міцність стяжки, адже передбачається, що тепла підлога монтується вже на досить міцній підставі. Сітка укладається з нахлестом на одну комірку Ñ– зв’язується або в’язальним дротом, або пластиковими хомутами. Гострі стирчать кінці обов’язково треба відкусити, щоб вони не пошкодили трубу. Додатково сітка кріпиться до труби в декількох місцях пластиковими хомутами.

Замість металевої сітки цілком може застосовуватися пластикова, яка чудово буде армувати стяжку і врятує її від розтріскування. Укладати пластикову сітку зручніше, так як вона йде в рулонах. Застосування пластикової сітки практично виключає пошкодження труб, так і вартість його істотно нижче.

Після укладання сітки знову постає питання про захист труб, адже, переміщаючись у взутті по металевій сітці, можна легко пошкодити і її, і трубу Тому знову рекомендується переміщатися тільки по дошках, фанері або ОСП. Але існує ще дуже грамотне рішення, яке дозволить уникнути пошкодження труб при заливанні стяжки.

Готується цементний розчин – такою ж, якою буде при укладанні стяжки (1 частина цементу М400 і 3 частини піску) і в процесі укладання робляться «ляпки» з розчину, які трохи виступають за поверхню сітки – на 2 см достатньо. Ці «ляпки» робляться з такою періодичністю (30-50 см), яка дозволить в подальшому покласти на них дошки або фанеру і абсолютно безпечно переміщатися. Ще один плюс такого підходу – це фіксація сітки, адже при ходінні по ній вона прагне згинатися, а це може пошкодити зварні шви.

Заповнення контурів. Гідравлічні випробування

Цю операцію обов’язково варто проводити ще до заливки стяжки, так як при прихованої несправності Ñ—Ñ— легше усунути відразу, ніж після того, як поли будуть залиті. Для цього до зливного патрубка на колекторі підключається шланг Ñ– виводиться в каналізацію, так як води через контури опалення буде пролито чимало. Краще всього, якщо шланг буде прозорий – так буде легко відстежити вихід бульбашок повітря.

До входу подає колектора, який обов’язково повинен бути обладнаний відсічним кульовим краном, підключається водопровідна вода через шланг або трубу. Якщо якість водопровідної води низька, то варто заповнювати систему через механічний фільтр. До будь-якого іншого виходу, пов’язаних з контурами теплої підлоги підключається пресувальний насос. Це може бути вільний вихід подає колектора, вихід обратки з колектора та інші місця – все залежить від конкретної реалізації колекторного вузла. Зрештою, в кульовий відсічний кран подає колектора можна вкрутити трійник Ñ– через нього робити Ñ– заповнення системи, Ñ– опресовування. Після випробувань трійник можна зняти Ñ– підключити колектор до подаючої магістралі.

Заповнення системи проводиться наступним чином:

• На колекторі перекриваються всі контури теплої підлоги, крім одного. Автоматичні повітровідвідники повинні бути відкриті.
• Подається вода Ñ– по шлангу зливу контролюється Ñ—Ñ— чистота Ñ– вихід повітря. На внутрішній поверхні труб при виробництві може залишитися технологічна мастило Ñ– стружка, яку необхідно змити проточною водою.
• Після того як весь воздух вийшов, Ñ– вода тече абсолютно чиста, перекривається зливний кран, а потім перекривається вже промитий Ñ– заповнений контур.
• Всі ці операції проробляються з усіма контурами.
• Після промивання, видалення повітря Ñ– заповнення всіх контурів перекривається кран подачі води.

Якщо ще на етапі заповнення виявляються протікання, то їх усувають відразу після скидання тиску. У результаті повинна вийти заповнена чистим теплоносієм і обезвоздушенная система теплих водяних підлог.

Для випробування системи буде потрібно спеціальний інструмент – пресувальний насос, який можна взяти в оренду або запросити досвідченого майстра, який має такий прилад. Опишемо послідовність дій при опрессовке.

• Повністю відкриваються всі контури теплої підлоги, підключені до колектора.
• У ємність обпресувального насоса наливається чиста вода, відкривається кран подачі насоса.
• Насосом нагоняется тиск в системі в два рази більше ніж робочий – 6 атмосфер, воно контролюється по манометру насоса Ñ– на колекторі (якщо на ньому Ñ” манометр).
• Після підняття тиску проводиться візуальний огляд всіх труб Ñ– з’єднань, які, в принципі, повинні бути тільки на колекторі. Також контролюється тиск по манометру.
• Через 30 хвилин тиск знову піднімають до 6 бар Ñ– знову оглядають всі труби Ñ– з’єднання. Потім через 30 хвилин ці дії повторюють. Якщо виявляються протікання, то Ñ—Ñ… відразу усувають після скидання тиску.
• Якщо протікання не виявлено, то тиск знову піднімають до 6 бар Ñ– залишають систему на добу.
• Якщо через добу тиск в системі не впало більш ніж на 1,5 бар Ñ– не виявлено ніяких протікання, то систему теплої підлоги можна вважати правильно змонтованої Ñ– герметичною.

При піднятті тиску в системі труба з усім законам фізики буде намагатися розпрямитися, тому можливий «відстріл» деяких скоб в тих місцях, де з ними «поскупилися». Тому «ляпки» з розчину дуже допоможуть утримати трубу на місці. В подальшому, коли буде залита стяжка, труба буде надійно зафіксована, але при випробуваннях тиском погано закріплена труба може піднести неприємні сюрпризи.

Відео: Заповнення системи теплоносієм

Відео: Опресовування системи теплих підлог

Установка маяків

Заливка стяжки теплої підлоги повинна проводитися по трубах, що перебуває під робочим тиском. Враховуючи, що в більшості закритих систем опалення робочий тиск повинно знаходитися в діапазоні 1-3 бар, можна прийняти середнє значення і залишити в контурах тиск-2 бар.

В якості маяків краще всього використовувати напрямні гіпсокартонні профілі ПН 28*27/UD 28*27. Вони мають достатню жорсткість і гладку верхню поверхню, що дуже корисно при розрівнюванні стяжки.

Маяки повинні встановлюватися на рівні чистої підлоги мінус товщина фінішного підлогового покриття. Щоб закріпити їх дуже часто використовують просто розчинні подушки, на які укладають направляючий профіль, а потім його втоплюють за рівнем. Але такий підхід має недолік у тому, що у випадку, якщо маяк встав нижче необхідного рівня, його доводиться діставати, підкладати свіжий розчин і знову виставляти.

Краще всього, якщо маяки з направляючого профілю будуть під собою мати жорстку опору і в якості неї можуть послужити дюбелі для бетону і шуруп відповідної довжини. Краще використовувати спеціальні шурупи по бетону – нагелі, які не вимагають установки дюбеля, а, значить, і діаметр свердління буде менше. Якщо для дюбеля потрібно бурити отвір діаметром 10-12 мм, то для нагеля достатньо 6 мм. Верхня поверхня капелюшки шурупів повинна бути на рівні поверхні майбутньої стяжки.

Маяки повинні розташовуватися на відстані не більше 30 см від стін. Між маяками не повинно бути великої відстані, так як розчин має звичаю осідати і на вже готової стяжки може утворитися яма. Оптимально – 1,5 м, тоді для вирівнювання стяжки використовують будівельне правило 2 м. При установці маяків роблять наступне:

• Від стін, що знаходяться ліворуч Ñ– праворуч від входу, на відстані 30 см прочерчиваются дві лінії – це буде положення крайніх маяків.
• Відстань між цими двома лініями ділиться на рівні частини так, щоб воно не перевищувало 150 див. Бажано, щоб одна зі смуг припадала прямо на вхід в приміщення. При необхідності, смуга, яка припадає на вхід, може бути менших розмірів.
• На підлозі прочерчиваются лінії положення майбутніх маяків. На них робляться відмітки розташування нагелів з кроком 40—50см.
• Перфоратором з відповідним нагелю буром свердлити отвори на задану глибину.

Для виставлення капелюшків нагелів в одній площині краще всього скористатися лазерним рівнем. Якщо в арсеналі домашнього майстра його немає, то не біда, зараз це дуже корисний інструмент можна взяти в оренду, тим більше що він знадобиться всього на один день.

На стіні робиться відмітка положення маяків. Для цього попередньо прочерченного на стіні рівня чистої підлоги віднімають товщину фінішного підлогового покриття. Лазерний рівень виставляється по цій позначці, а потім, вкручуючи чи викручуючи нагелі, їх капелюшки виставляються в одному рівні. Якщо користуватися при цій операції звичайним будівельним рівнем, то це займе набагато більше часу, так і похибка буде вище.

Далі, на капелюшки нагелів укладаються направляючі профілі, будівельним рівнем перевіряється правильність установки. Для закріплення маяків на своїх місцях використовують цементний розчин тієї ж рецептури, що і для стяжки підлоги (1 частина цементу+3 частини піску).

Маяки знімаються з капелюшків нагелів, а потім з приготованого розчину робляться гірки декілька вище, ніж висота стяжки. Досить їх робити через 1 метр, так як маяк і так вже буде надійно закріплений на капелюшках нагелів. Далі, профіль укладається і вдавлюються в розчин, а його надлишки зверху відразу знімаються шпателем. На завершення рівнем перевіряється правильність установки всіх маяків.

У цей же самий час можна перевірити правильність установки всіх демпферных стрічок, що розділяють приміщення і контури і при необхідності зміцнити їх положення розчином.

Відео: Установка маяків стяжки для теплої підлоги

Заливка стяжки теплої підлоги

До стяжки теплої водяної підлоги пред’являються підвищені вимоги, адже крім переносяться нею механічних навантажень вона переживає ще Ñ– температурні деформації. І зазвичай цементно-піщаний розчин тут не піде, бетонну суміш необхідно модифікувати пластифікатором Ñ– фіброю.

Пластифікатор призначений для зниження водоцементного співвідношення, збільшення рухливості суміші і підвищення її міцності при висиханні. Рухливість при укладанні стяжки теплої підлоги вкрай важлива, так як розчин повинен щільно «обхопити» труби і легко випустити повітряні бульбашки назовні. Без застосування пластифікатора єдиний спосіб збільшити рухливість суміші – це додати води. Але тоді тільки частина води вступить в реакцію з цементом, а решта буде довго випаровуватися, що збільшить час схоплювання і застигання і зменшить міцність стяжки. Водоцементне відношення повинно бути рівно таким, яке дозволить стяжці схопитися. Зазвичай на 1 кг цементу необхідно 0,45—0,55 кг води.

Пластифікатор випускається в рідкому і в сухому вигляді. Застосовувати його треба саме так, як рекомендує виробник, і ніяк інакше. Всякі «замінники» у вигляді рідкого мила, прального порошку, клею ПВА неприпустимі.

Фібра призначена для дисперсного армування бетонної суміші, що дозволяє значно зменшити або виключити утворення тріщин, збільшити міцність Ñ– опір стиранню, збільшити міцність на вигин Ñ– стиск. Це досягається тим, що мікроволокна фібри розподілені Ñ– скріплюють стяжку по всьому об’єму бетонної суміші.

Фібра буває металевою, поліпропіленової і базальтової. Для стяжки підлоги рекомендується застосовувати поліпропіленову або базальтову фібру. Додають її згідно з рекомендаціями виробника, але рекомендується використовувати не менше 500 грам поліпропіленової фібри на 1 м3 готового розчину. Щоб отримати суміш з найкращими властивостями, додають 800 і більше грамів на 1 м3.

У продажу можна знайти готові суміші для заливки стяжки теплої підлоги від відомих і не дуже виробників. В склад цих сумішей вже входить і пластифікатор, і фібра, і інші компоненти. При безсумнівному зручності їх використання і високу якість, вартість готової стяжки буде істотно вище, ніж приготований самостійно розчин.

Перед заливкою стяжки необхідно прибрати всі зайві предмети з підлоги, при необхідності поверхні пропилососити. Також необхідно приготувати весь інструмент та посуд для замішування і транспортування розчину. Всі роботи з заливки стяжки теплої підлоги в приміщенні повинні проводитися за один раз, тому бажано мати двох помічників: один готує розчин, другий його носить, а головний виконавець укладає і розрівнює стяжку. У приміщенні повинні бути закриті всі вікна, стяжка повинна бути обмежена від впливу протягів і прямих сонячних променів.

Самостійне приготування розчину стяжки для теплої підлоги повинно проводитися тільки механізованим способом – якість розчину має бути високим. В якості допоміжних механізмів може використовуватися бетономішалка або будівельний міксер. Ніякі насадки на дриль або перфоратор тут не підійдуть, що б не говорили різні «правдиві» джерела.

Основу розчину складають портландцемент марки не нижче М400, який повинен бути сухим і з часом зберігання не більше 6 місяців після дати випуску. Пісок повинен бути сухим, промитим і просіяним. Річковий пісок не підійде – він має дуже правильну форму. Для стяжки співвідношення цементу до піску повинно бути 1:3 за масою, але на практиці мало хто зважує пісок і цемент, а береться універсальний метод вимірювання – відро. Враховуючи, що щільність будівельного піску знаходиться в діапазоні 1,3—1,8 т/м3, а цементу при транспортуванні 1,5—1,6 т/м3, то можна не боятися міряти цемент і пісок відрами, так як якість суміші буде цілком допустимим.

Вода в складі розчину повинна складати приблизно третину від маси цементу, тобто на 1 мішок 50 кг цементу необхідно приблизно 15 літрів води. Однак застосування пластифікатора знижує водоцементне співвідношення, тому при приготуванні розчину з водою потрібно бути дуже обережним – трохи краще недолити і потім додати, ніж перелити.

Технологія приготування розчину міксером і бетономішалкою трохи відрізняється. Міксером необхідно розмішати на малих обертах сухі цемент, пісок і распушенную поліпропіленову або базальтову фібру і потім поступово додавати воду з розчиненим у ній пластифікатором. В бетономішалках гравітаційного типу, яких абсолютна більшість, розмішати сухі цемент і пісок важко (сухий цемент налипає на вологі лопатки і барабан), тому в неї спочатку наливають частина води з пластифікатором, а потім поступово додають спочатку цемент, потім пісок, потім ще порцію цементу і воду, що залишилася. Фібру додають поступово. Одну частину разом з водою, іншу з піском. При цьому фібру не можна кидати в барабан бетономішалки грудкою, а треба ділити на порції і розпушити перед закладкою.

Час приготування розчину в бетономішалці зазвичай 3-4 хвилини, а міксером трохи більше – 5-7 хвилин. Готовність розчину визначається за однорідного кольору і консистенції. Якщо взяти грудку розчину в руки і стиснути, то з нього не повинна виділятися вода, але в той же самий час розчин повинен бути пластичним. Якщо помістити розчин гіркою на підлогу, то він не повинен сильно розтікатися, а тільки трохи осісти під власною вагою. Якщо в ньому зробити шпателем надрізи, вони не повинні розпливатися, а повинні тримати форму.

Укладання стяжки починається з далеких кутів приміщення і ведеться смугами по маяках. Тільки після завершення однієї смуги, укладається і розрівнюється наступна, процес повинен закінчитися біля входу в приміщення. У процесі вирівнювання не треба намагатися відразу ідеально вирівняти поверхню стяжки по маяках. Головне, щоб в стяжці не було провалів, а невеликі напливи і сліди від правила легко коригуються потім.

Після закінчення 1-2 днів (все залежить від зовнішніх умов), коли по стяжці вже можна буде ходити, необхідно зачистити її поверхню. Спочатку підрізається будівельним ножем і видаляється виступає з стяжки демпферна стрічка, а потім береться будівельне правило і гострим кінцем притискається до площини маяків. У напрямку від себе, короткими, але енергійними рухами проводиться зачистка до тих пір, поки повністю не оголятся маяки. Потім утворився сміття прибирають, стяжку зволожують з розпилювача і вкривають поліетиленовою плівкою.

На наступний день акуратно видаляють маяки, можна і викрутити нагелі, а утворилися борозенки затирають розчином або плитковим клеєм. Стяжку знову зволожують і вкривають, це рекомендується робити щодня протягом перших 10 днів після заливки.

Балансування контурів теплої підлоги. Введення в експлуатацію

Після повного дозрівання стяжки, а це не менше 28 днів, можна приступати до балансуванню контурів теплої підлоги. І в цьому процесі дуже допоможуть витратоміри на колекторі. Саме тому треба купувати колектор з стендами вентилями і витратомірами.

Справа в тому, що петлі теплої підлоги мають різну довжину, відповідно у них різне гідравлічний опір. Очевидно, що «левова частка» теплоносія піде завжди по шляху найменшого опору – тобто по самому короткому контуру, а іншим дістанеться вже набагато менше. При цьому в самому довгому контурі циркуляція буде така млява, що ні про яке теплос’еме не може бути й мови. У грамотно складеному проекті теплих підлог завжди вказується витрата в кожному контурі Ñ– положення регулювальних вентилів, але якщо тепла підлога робиться своїми силами, то підійде спрощена, але діюча методика.

• Якщо ще не підключений насосно-змішувальний вузол, то проводиться його монтаж. Колектор теплої підлоги підключається до подаючої Ñ– зворотної магістралі.
• Відкриваються повністю всі контури теплої підлоги, відкриваються на вході колектори кульові крани подачі Ñ– обратки. Клапани автоматичних систем опалення повинні бути відкриті.
• Включається циркуляційний насос. На голівці змішувального вузла ставиться максимальна температура, але котел поки не включається, теплоносій повинен циркулювати кімнатної температури.
• Тиск у всій системі опалення доводиться до робочого (1-3 бар).
• Закриваються всі контури теплої підлоги, крім самого довгого. Відзначається Ñ– записується положення витратоміра на цьому контурі.
• Повністю відкривається другий по довжині контур. Якщо витрата у ньому більше, то балансувальний вентиль закручується до тих пір, поки витрата не вирівняється з самим довгим.

• Далі, послідовно відкриваються всі контури в порядку убування Ñ—Ñ… довжини, стендами вентилями регулюється витрата.
• Ð’ результаті витрати у всіх контурах повинен бути однаковим. Якщо це не так, то можна підкоригувати регулювання на контурах, не чіпаючи саму довгу петлю.

Всі перераховані вище операції виконані правильно і витратоміри показують, що циркуляція в контурах відбувається, то можна починати випробування теплої підлоги з підігрітим теплоносієм. Починати треба з малих температур – з 25°С, а потім кожні добу поступово збільшувати температуру на 5°С, до тих пір, поки теплоносій не буде подаватися в контури зі своєю робочою температурою. Яка послідовність дій на цьому етапі.

• На терморегулирующем вентилі змішувального вузла виставляється температура 25°C, включається циркуляційний насос на першу швидкість Ñ– в такому режимі дають попрацювати системі добу. При цьому контролюється Ñ– коригується циркуляція по витратомірів.
• Через добу температура підіймається до 30°C, Ñ– знову залишається система теплих підлог на добу. Контролюється витрата Ñ– температура подачі Ñ– обратки.
• На наступну добу температура піднімається ще на 5°С до 35°С. Це вже набагато ближче до робочого режиму теплої підлоги, тому вже варто відрегулювати різницю температур між подавальним Ñ– зворотнім колекторами. Якщо вона знаходиться в діапазоні 5-10°C, то це нормально, а якщо більше, то слід збільшити швидкість циркуляційного насоса на одну сходинку.
• Максимальна температура, до якої можна піднімати температуру в подаючому колекторі теплої підлоги – це 50°C, але краще це робити не варто, а перевірити на робочих режимах – 45°C або 40°C. Аналогічно перевіряється різниця температур на подачі Ñ– обратку. Насос повинен працювати на мінімально можливій швидкості, щоб різниця температур була до 10°C.

Правильність регулювання теплої підлоги неможливо оцінити відразу, так як така система опалення дуже инерционна. Повинно пройти кілька годин для того, щоб відчути зміна температурного режиму. Тому всім, хто зробив самостійно тепла підлога, слід озброїтися терпінням і поступово вивести систему на такий режим, який би забезпечував потрібну температуру підлоги з урахуванням покриття. Для цього треба буде «погратися» з налаштуваннями балансувальних вентилів, термоголовок (якщо ними буде забезпечений колектор) і швидкістю циркуляційного насоса. Головне, що система водяної теплої підлоги, зроблена своїми руками, працює.

Висновок

Уперта статистика говорить про те, що система теплих водяних підлог крім очевидного комфорту дає ще і істотну економію енергоносіїв. Та ж статистика свідчить про те, що кількість успішних самостійних реалізацій такого опалення зростає з кожним роком. Всі вже відпрацьовані технології, ринок затоплений будь комплектуючими, на будь-який смак, колір і гаманець. Потрібна інформація завжди знаходиться у відкритих джерелах, у фахівців завжди можна запитати ради. Колектив авторів сподівається, що ця стаття розвіяла первісний страх і дала зрозуміти читачам, що зробити водяний тепла підлога своїми руками цілком можливо.

Відео: Як розрахувати і зробити водяний тепла підлога своїми руками