Як зробити електрична тепла підлога під плитку своїми руками

Складно уявити оздоблення сучасного будинку або квартири без використання керамічної плитки. Її унікальні якості – міцність, висока гігієнічність, водонепроникність, легкість в прибиранні, відмінна декоративність та інші, роблять такий матеріал надзвичайно затребуваним, особливо в приміщеннях з підвищеним рівнем вологості або з високими абразивними навантаженнями на покриття. Для підлог на кухнях, у ванних, санвузлах, в банних приміщеннях, мабуть, нічого краще і не придумати.

Але є один істотний недолік – керамічна підлога відноситься до категорії «холодних», і з настанням зими ходити по ньому босоніж або у легкій домашній взуття стає дуже некомфортно. І дуже здорово, що подібний недолік у наш час легко усунемо установкою системи підігріву поверхні підлоги. Ця технологічна операція – досить складна, але все ж бачиться цілком здійсненним для будь-якого хорошого господаря будинку або квартири. Отже, як зробити електрична тепла підлога під плитку своїми руками – ми з усіма подробицями розглянемо в цій публікації.

Чому саме електричний?

Сучасні технології пропонують господарям будинків або квартир два базових підходи – це створення системи водяного підігріву поверхні підлоги, зав’язаної з основною системою опалення, і організація електричного «теплої підлоги» декількох типів. В обох випадках «тепла підлога» під плиткою може розглядатися або як основне джерело теплової енергії в даному приміщенні або в якості ефективного засобу підвищення комфортності.

На перший погляд, оптимальним рішенням стає водяний підігрів – як більш економічний в плані енерговитрат. Можливо, така думка ще й підживлюється «надіями», що трубні контури досить підключити до стояків центральної або автономної системи опалення – і все запрацює. На жаль, не все так просто – чекають досить масштабні роботи, які можуть ускладнитися ще й адміністративними проблемами щодо отримання дозволу на створення подібної системи опалення.

Теплий водяний підлогу від опалення – досить проблемна задача!

Використовувати центральне опалення в якості джерела енергії для створення водяного «теплої підлоги» – складна, а часом навіть і абсолютно нездійсненне завдання. З якими проблемами доведеться зіткнутися бажаючому зробити теплу підлогу від опалення, і які можливі шляхи їх вирішення – читайте у спеціальній публікації нашого порталу.

По багатьом позиціям електричні «теплі підлоги» виглядають значно привабливіше водяних:

• Водяні контури, навіть самого високої якості і бездоганною збірки – це все одно певний ризик появи протікання теплоносія. В електричних підлогах, зрозуміло, що таке навіть не розглядається.
• Більшість технологій укладання водяного «теплої підлоги» вимагає масивної бетонної стяжки – це досить трудомістка операція, що вимагає чимало часу і сил. Крім того, така стяжка стає досить значною додатковим навантаженням на перекриття. Деякі електричні підлоги також вимагають стяжки, але її товщина буде вже істотно менше. А крім того, багато нагрівальні електросистеми дозволяють і зовсім обходитися без заливки стяжки.
• Монтаж трубних контурів – незрівнянно складніше, ніж розкладка нагрівальних кабелів або матів.
• Електричний підігрів підлоги не вимагає складного і громіздкого колекторно-змішувального обладнання. Все обмежується компактним блоком управління, який, до речі, відкриває можливості набагато більш точного регулювання режимів роботи.

• Що особливо важливо для мешканців квартир – створення системи електричного «теплої підлоги» є цілком здійсненним ініціативою будь-якого власника, без необхідності проходження утомливих процедур погодження та отримання дозволу. Єдина умова – це залишатися в межах виділеного ліміту потужності споживання (на будинок або квартиру належить до 15 кВт) – але вийти за ці рамки складно навіть теоретично.

Електроенергія, правда, є найбільш дорогою, але при розумному підході, якісної термоізоляції і грамотно відрегульованої системи підігріву підлог цілком можна досягти високих показників економії.

Одержуваний в результаті підлога з підігрівом буде сприяти найбільш оптимальному розподілу тепла в приміщенні – з максимальною температурою внизу і її поступовим зниженням у міру збільшення відстані від підлоги. Крім того, керамічна плитка, отримуючи «тепловий заряд», має властивість його накопичувати і поступово передавати повітрю, що також сприяє плавною, найбільш економічною роботі системи, мінімізації кількості включень.

Що в першу чергу необхідно передбачити і виконати перед монтажем електричного «теплої підлоги»?

Є кілька типів електричних систем підігріву підлоги. Кожна з різновидів, безумовно, передбачає власні особливості технології монтажу. Однак, є ціла низка єдиних вимог, що відносяться і до підготовчих операцій, і до вибору необхідного комплекту інструменту та обладнання.

• Підлоги повинні мати необхідну ступінь термоізоляції. Буде абсолютно нерозумним розтрачувати дорогу електроенергію на прогрів холодних перекриттів, особливо в тому випадку, якщо знизу розташований грунт або неопалюване приміщення. «Тепла підлога» повинен укладатися на утеплене підстава. Єдиним винятком може бути випадок, коли знизу розташовано опалювальне приміщення, і великих витоків тепла не передбачається. І все одно, зазвичай у такій ситуації рекомендується використовувати тонкий термоізоляційний матеріал з відбиваючим фольгованим покриттям.
• Ніколи не слід укладати будь «тепла підлога» на поверхню, яка не відрізняється цілісністю і рівністю, тим більше, що передбачається настил зверху керамічної плитки, вимагає стабільного підстави. Якщо стара поверхня має значні перепади висоти, нерівності, тріщини, щілини по кутах, якщо відзначаються пухкі, нестабільні ділянки та інші дефекти, то починати слід саме з проведення ремонту підстави, зазвичай виражається в заливці міцної вирівнюючої стяжки. Одночасно з цим, при необхідності, можна провести і термоізоляційні роботи.

Поверхня підлоги для монтажу системи обігріву повинна бути рівною!

Універсальним способом вирівнювання підлоги є заливка бетонної стяжки – про тонкощі цього процесу можна прочитати в спеціальній статті нашого порталу. А інша публікація допоможе розібратися з тим, як самостійно виконати утеплену стяжку з керамзитом.

• Для підключення електричних нагрівальних елементів, що укладаються в «тепла підлога», заздалегідь передбачається виділена лінія живлення, яку найкраще «зав’язати» на власний автомат і доукомплектувати приладом захисту – ПЗВ. Завчасно визначають і місце підключення «теплої підлоги», тобто точку розміщення терморегулятора – саме сюди і повинна підійти лінія живлення. Часто для приміщень з підвищеною вологістю установку термостатичного блоку управління передбачають у сусідній кімнаті (коридорі), так, щоб до нього був вільний зручний доступ.
• Як показує практика, частіше всього набувати термостатичний блок управління з термодатчиком доведеться самостійно – лише в рідкісних випадках він відразу входить в комплект «теплої підлоги». Нічого страшного – практично всі подібні блоки мають уніфіковані розміри і розраховані на установку в стандартний підрозетники. Але зате з’являється можливість вибору приладу на свій розсуд – від самих простих, недорогих, з електромеханічної регулюванням, до більш сучасних, з цифровою індикацією, кнопковим або сенсорним управлінням і можливістю програмування режимів роботи.

Довжина сигнального кабелю термодатчика повинна бути достатньою для планованого місця установки блоку керування, особливо якщо планується його монтаж в сусідньому приміщенні.

• Так як передбачаються електромонтажні роботи, слід підготувати відповідний інструмент. Необхідно буде різати дроти, зачищати ізоляцію на кінцях, а зачищення долі або запресовувати в мідні наконечники, або якісно залуживать за допомогою паяльника. Для ізоляції потрібно ізолента, а краще – термоусадочні трубки. Не варто сподіватися на те, що відрізки «термоусадки» часто входять в комплект поставки «теплої підлоги» – розумніше передбачити власний запас. Якщо є будівельний фен, то це значно полегшить операцію прогріву закритих «термоусадкою» ділянок електроланцюга.

І в ході монтажу, і особливо в його завершенні, перед пуском необхідно контролювати правильність і надійність комутації, відповідність параметрів електричного ланцюга паспортним показниками. В цьому випадку важко обійтися без тестера – мультиметра. Краще його придбати відразу – коштує він не так дорого, а в домашньому господарстві йому часто знаходиться застосування.

• Нарешті, монтаж електричної теплої підлоги буде супроводжуватися і загальбудівельними роботами. Для прорізання штраби під укладання проводів або термодатчика потрібна буде шліфмашинка-«болгарка» з диском по каменю, або перфоратор. Деякі типи теплих підлог вимагають заливки стяжки для цього також потрібен особливий інструмент. Так як наша кінцева мета – укласти на підлогу керамічну плитку, то не обійтися без «арсеналу» і для цієї операції: зубчастих шпателів, міксера для замішування клею, валиків і кистей для попереднього грунтування поверхні, рівня для контролю правильності укладання і т. п.

Повністю розібратися, який же інструмент потрібно в конкретному випадку, можна буде після ознайомлення із описом монтажних робіт з різними типами електричного «теплої підлоги».

Проведення монтажу електричної теплої підлоги під плитку

«Тепла підлога» з нагрівальним кабелем

Основні типи нагрівальних кабелів

Така різновид електричного «теплої підлоги» передбачає використання нагрівального кабелю. Він розкладається по поверхні в певному порядку, а потім закривається зверху стяжкою, яка згодом стає підставою для укладання керамічної плитки.

Існує три основних типи нагрівальних кабелів для таких цілей:

• Одножильні кабелі. Як зрозуміло вже з назви, під ізоляцією прихований тільки один провід, який одночасно виконуватиме функцію і провідника, і нагрівального елемента. Для цього використовується провідник з високим опором, що володіє здатністю до швидкого резистивного розігріву. По суті – це та ж довга «спіраль» в ізоляції, яку використовують в інших нагрівальних приладах.

У таких кабелях приваблює лише невисока ціна. Але от монтаж їх може викликати певні труднощі. Щоб замкнути ланцюг кабельний контур доведеться викладати таким чином, щоб обидва кінці бухти зійшлися в одній точці – в місці установки блоку управління. Начебто – не страшно, але на практиці трапляється, коли тісні розміри приміщення або його особлива конфігурація роблять це завдання надзвичайно складною, а інколи – навіть і зовсім не вирішуваною. Справа в тому, що повинно бути дотримане правило – ні за яких обставин петлі нагрівального кабелю не повинні перетинатися між собою.

• З двужильными кабелями вже значно простіше – вони мають два провідника. Роль нагрівача можуть грати обидва, або ж один стає джерелом тепла, а другий служить тільки для замикання ланцюга. У будь-якому випадку на кінці кабелю коштує контактна сполучна муфта, в якій обидва провідника коммутированы між собою.

Укладання такого кабель не складає особливих труднощів, так як до точки підключення підводиться тільки один його кінець, а те, де виявиться другий, з муфтою – вже не має ніякого значення.

І той і інший кабель — резистивного дії, тобто нагріваються вони одночасно і однаково по всій своїй довжині, і регулювання нагріву здійснюється виключно включенням і вимиканням живлення в термостатическом блоці управління.

• Більш досконалим є інноваційний саморегулюючий кабель, в якому металеві дроти виконують виключно роль провідників, а нагрів йде за рахунок напівпровідникової матриці, розташованої між проводами. Кінцева муфта виконує тільки ізоляційну роль, так як два проводи між собою не з’єднуються. Протікання електричного струму йде по всій довжині кабелю через матрицю, яка має дуже цікаву властивість. У холодному стані провідність досягає максимуму, тому відбувається швидкий нагрів. Але по мірі росту температури провідність знижується, і при досягненні певної межі нагріву напівпровідник практично повністю «замикається». Причому, це явище простежується на кожному окремо взятому ділянці кабелю – так відбувається процес саморегуляції.

Це дає досить відчутний ефект економії електроенергії – кабель не стане споживати більше, ніж йому необхідно для нагрівання до певної температури. Крім того, виключається ймовірність перегріву.

Такі вироби поки що досить дорогі, тому не набули дуже широкого поширення, але їх час, напевно – попереду. А поки що оптимальним варіантом за поєднанням доступної ціни і зручного укладання можна назвати двожильний резистивний варіант, про який і піде розмова далі.

Будь-які кабелі, крім своєї «робочої» частини, мають ще й звичайний з’єднувальний провід, який не гріється в роботі, а служить виключно для комутації. Такі дроти (їх зазвичай називають «холодними кінцями») з’єднані з гріючої частини спеціальною муфтою. Інший кінець вільний – саме його і з’єднують до відповідних клем термостатичного блоку управління.

За якою схемою укласти кабель, і скільки його потрібно?

Робота по створенню «теплої підлоги» завжди супроводжується складанням схеми розкладки нагрівальних елементів.

Вже згадувалося, що резистивний кабель нагрівається рівномірно по всій своїй довжині, і це важлива обставина позбавляє від багатьох складнощів. Так, якщо при укладанні водяних контурів доводиться застосовувати досить складні схеми – «равлики», «подвійні змійки» або «подвійні равлика» і т. п., що викликано поступовою втратою тепла по мірі видалення труби від колектора, то в нашому випадку – все набагато простіше. Головне – забезпечити рівномірний розподіл теплової енергії з площі, що обігрівається, тобто вибрати правильний крок укладання – відстань між сусідніми петлями кабелю.

При складанні схеми розкладки обов’язково беруть до уваги кілька важливих моментів:

• Місце установки терморегулятора (поз. 1) – в принципі, довільне, але не нижче 300 мм від рівня майбутньої підлоги (з урахуванням заливається стяжки і укладається керамічної плитки). Дуже часто його розташовують на одному рівні з вимикачами – виходить загальний «ансамбль». У будь-якому випадку місце має бути таким, щоб забезпечувався візуальний контроль, і швидкість доступу до приладу. Забороняється закривати пульт блок управління чому б то не було – меблями, килимом, гардинами і т. п.
• Термодатчик на своєму штатному сигнальному проводі (поз. 2) повинен розміститися точно по центру петлі кабелю, і з відстанню від стіни приблизно 500÷600 мм.
• На схемі, вже після укладання кабелю, слід виміряти і відзначити точки, в яких виявляться муфти – з’єднувальна (поз. 3) на переході з холодного кінця» на нагрівальний кабель, і кінцева (поз. 4).
• Ніколи не проводиться укладання кабелю на дільницях (поз. 5), де планується установка стаціонарних предметів меблів (дивани, шафи, тумби, тощо) або побутової техніки (пральної машини, холодильника). Виділяється кабелем тепло повинно постійно виділятися, інакше цілком можливі перегрів і вихід системи з ладу, а великі предмети локально порушують нормальний теплообмін підлоги і повітря в приміщенні.

Цим вимогою можна знехтувати тільки при укладанні саморегульованого кабелю – йому перегрів не страшний в принципі. Однак, чи є сенс витрачати дорогий кабель в місцях, де нагрівання не потрібен «за замовчуванням»?

• При розкладці кабелю краю його петель з будь-якої сторони повинні відстояти від стін щонайменше на 50 мм (поз. N). Якщо встановлений стаціонарний обігрівальний прилад (радіатор, конвектор, піч, камін або навіть просто проходить труба опалення), то ця відстань збільшують як мінімум до 100 мм.
• Вже згадувалося правило про категоричну заборону перетину кабелів на схемі укладання, навіть з рознесенням їх по висоті в товщі стяжки!
• Найзручніше укладати обігрівальний кабель з фіксацією на спеціальні монтажні планки (поз. 6). Необхідну довжину для кожного конкретного місця також підкаже підготовлена схема.
• Вважається, що для найбільш комфортного обігріву підлоги необхідно «закрити» обігрівати кабелем близько 75% від загальної площі приміщення.

Кабель набувають, як правило, у готовому вигляді, тобто певним метражем, але з вже встановленими перехідними та кінцевими муфтами. Існують технології самостійної установки таких муфт, але для цього потрібні деякі навички електротехнічних робіт особлива акуратність.

Довжина розраховується виходячи з потреби даного приміщення у тепловій енергії на одиницю площі (Ps, Вт/м2) і питомої теплової потужності обраного кабелю (Руд). Ця величина завжди вказується у паспортних характеристик виробу (Вт/м).

Необхідна кількість тепла Ps можна прийняти рівним:

Особливості приміщень і планованої експлуатації системи підігріву	«Тепла підлога» розглядається в якості основного джерела обігріву	«Тепла підлога» створюється тільки для підвищення комфортності
Підлога «по грунту» або над неопалюваним приміщенням	180 Вт/м2	130 Вт/м2
Стать над опалювальним приміщенням	150 Вт/м2	110 Вт/м2

Таким чином, необхідну довжину кабелю нескладно вирахувати за таким співвідношенням:

Lк = S × Ps / Руд

де S, відповідно, площа, на якій буде викладатися кабель.

Відчуваєте труднощі з розрахунком площі? Йдемо на допомогу!

Трапляється, що ділянки, на яких буде викладатися «тепла підлога», приймають досить вигадливі конфігурації. Нічого страшного – їх можна розбити на кілька фігур простіше (прямокутників, трапецій, трикутників), а потім підсумувати отримані значення. Швидко розрахувати площа приміщення навіть для найскладніших випадків допоможе стаття нашого порталу, у якої, до речі, розміщені дуже зручні калькулятори.

Провести розрахунок необхідної довжини кабелю дозволить розміщений нижче калькулятор:

Калькулятор розрахунку довжини нагрівального кабелю для «теплої підлоги»

Розраховане значення дозволяє підібрати в магазині найбільш близький за параметрами комплект готового кабелю, або ж придбати його метражем – якщо планується самостійна установка «холодних кінців» і ізоляційних муфт (такий підхід — не вітається).

Бувають ситуації, коли проведений для просторого приміщення розрахунок дає таку довжину кабелю, що підібрати комплект стає просто неможливим. Як вихід – це розбиття приміщення на дві (або більше) зони, з самостійними обігрівальними контурами. Щоправда, для кожного доведеться передбачати окремий блок термостата.

Після того як кабель необхідної довжини придбаний, залишилося остаточно скласти схему його укладання, для чого необхідно обчислити значення кроку (на схемі – під літерою «D»). Розраховується це за наступною формулою:

D = 100 × S / Lк

Всі дані для розрахунку у нас вже є.

Калькулятор розрахунку кроку укладання кабелю обігрівального

Якщо крок укладання виходить більш 300 мм, то може з’явитися «ефект зебри» — явне чергування нагрітих смуг на підлозі. Значить, доведеться купувати кабель трохи більшої довжини.

Тепер вже все готово для остаточного складання схеми укладання «теплої підлоги». Її краще всього виконати з точним дотриманням масштабу, а в процесі роботи постійно мати під рукою.

Коли схема готова, всі матеріали та інструменти – в наявності, можна переходити до втілення проекту в життя.

Проведення монтажних робіт

В якості прикладу буде покроково розглянуто процес укладання кабельного теплої підлоги на заздалегідь підготовлене утеплене підстава.

Ілюстрація	Короткий опис виконуваної операції
	Для початку — ще раз перевіримо комплектність: 1-заводська упаковка; 2 — паспорт, якому зазвичай прикладається і детальна інструкція по монтажу. Її слід заздалегідь досконально вивчити — у конкретної моделі можуть бути власні нюанси. 3 — двожильний нагрівальний кабель в бухті. 4 — «холодний кінець». Його , при необхідності, можна нарощувати проводом такого ж перетину, з ретельною ізоляцією з’єднання, але краще, звичайно, обійтися «штатної» довжиною. 5 — полімерна гофротруба для укладання термодатчика з сигнальним кабелем. 6 — монтажна пластина з металевої стрічки — нарізається в потрібний розмір при монтажі. 7 — ковпачок-заглушка.
	Як вже говорилося, окремо доведеться купити вподобану модель термостатичного блоку комутації та управління, в комплекті з термодатчиком.
	Приклад готової схеми укладання, виконаний в масштабі на лінійованому папері — дуже зручно при проведенні монтажних робіт.
	Для початку готуємо гніздо під установку термостатичного блоку. Для цього у вибраній точці буриться коронкою гніздо під стандартний підрозетники. Про висоту його установки — говорилося вище.
	Від вирізаного гнізда прокреслюють вертикальна лінія вниз до перетину з поверхнею підлоги. Вона стане орієнтиром для вирізання штраби, 20×20 мм в перетині — в ній будуть ховатися монтажний «холодний кінець» і гофротруба з термодатчиком. Можна відразу передбачити спосіб фіксації кабелів — наприклад, закріпити в вирізаною штрабі кілька дротових або пластикових хомутів — вони допоможуть згодом стягнути кабелі і трубку в акуратний пучок.
	Наступним кроком проводять ретельне прибирання приміщення від дрібного будівельного сміття. Якщо в розпорядженні є потужний будівельний пилосос, то не зайвим буде скористатися ним.
	Чергова операція — це ретельне грунтування бетонної поверхні підлоги. Для цього зазвичай використовують склади глибокого проникнення — вона дають чудовий ефект знепилювання поверхні і гарантовано створять хороше зчеплення майбутньої стяжки з основою.
	Хоча в розглянутому варіанті підлогу вже має термоізоляцію, гарним доповненням до неї стане фольгований утеплювач, покладений шаром у бік кімнати. Відображення теплового потоку вгору обов’язково згодом позначиться на економічності «теплої підлоги».
	Смуги фольгованого матеріалу укладаються щільно встик. Лінії стиків проклеюються спеціальною фольгованим скотчем.
	У відповідності зі схемою нарізаються монтажні планки. У них є отвори і закріпити планки на поверхні підлоги за допомогою дюбелів або навіть просто саморізів — проблеми не складе. Ці планки не будуть відчувати скільки-небудь значимих навантажень — вони потрібні лише для розмітки і фіксації кабелю до його заливки стяжкою. Крок установки планок — довільний, в діапазоні від 0,5 до 1 метра.
	Працювати з монтажними планками — дуже зручно, але в ряді випадків від них доводиться відмовлятися. Наприклад, будова підлоги таке, що до базової поверхні близько прилягає шар гідроізоляції, а порушувати його перфорацією — категорично заборонено. На цей випадок є інший зручний підхід — основа застеляється армуюча склопластикова сітка з великю ( 50×50 мм або більше). Кабель при укладанні можна буде підв’язувати до сітки, а вона сама ще й послужить для зміцнення фінішної стяжки. Сталеву армуючої сітки використовувати не рекомендується — просто з міркувань безпеки, так як електрокабель з високою напругою і арматура — не найкраще «сусідство».
	Можна переходити до укладання кабелю. Починають з фіксації в районі сполучної муфти. Відразу оцінюється залишилася довжина «холодного кінця», так, щоб її з запасом вистачило для комутації на клемній колодці термостатичного блоку, без натягування і повністю виключаючи перетин з гріючої частини кабелю. Зазвичай «холодний кінець» акуратно розташовують уздовж стінки — його можна заховати в щілину між стіною і шаром фольгованого утеплювача.
	«Малюнок» розкладки постійно звіряється зі схемою. Фіксація кабелю на монтажних планках проводиться за допомогою наявних на них отгибающихся «вусів». У разі застосування сітки — кабель підв’язується до неї з використанням, наприклад, пластикових затяжок. Головна мета — домогтися того, щоб кабель ліг точно по задуманої схемою, і його петлі не стовбурчилися вгору, щоб це не заважало подальшої заливки стяжки.
	Завершують процес укладання надійною фіксацією кінцевої муфти.
	Відрізається потрібна довжина гофротруби, і в неї акуратно вводиться термодатчик.
	Сам датчик повинен обов’язково дійти до протилежного кінця гофри, який потім відразу закривається наявної в комплекті заглушкою. Ця пробка не дозволить розчину потрапити в трубку при заливанні стяжки.
	Готову гофру з датчиком фіксують заглушеним кінцем строго посередині між двома нитками кабелю, параллеьно їм, так, щоб датчик опинився на відстані приблизно 500 мм від згину покладеної петлі кабелю. Вільний кінець гофрованої трубки — заводиться в прорізану в стіні штрабу і простягається в ній аж до гнізда під встановлення термостата. Дуже важливо не допустити залому трубки — радіус її вигину не повинен бути менше 50 мм.
	Після цього в штрабу відразу укладають і «холоный кінець». Буває, що в цьому ж каналі проходять і відповідні до термостатическому блоку дроти живлення 220 В. Всі дроти і гофротрубка акуратно збираються в «косичку» — в штрабі для цього вже були закріплені хомути. Після цього цілком можна відразу закрити цей канал з проводами будівельним расвором (цементним, гіпсовим — в залежності від типу стіни і передбачуваної майбутньої обробки).
	Перед тим як перейти до подальших операцій, слід обов’язково протестувати електричну частину на правильність комутації, працездатність і безпеку. Тестером прозванивают кабель і проміряти його загальний опір — цей показник не повинен серйозно відрізнятися від паспортних характеристик. Бажано на цьому ж етапі переконатися в надійності ізоляції — але проміряти її опір можна лише з допомогою мегомметра, а він є далеко не у всіх (може, варто все ж запросити електрика?) Потім проводять комутацію проводів на клемній колодці термостата (відповідно до прикладеної до нього схемою). При обрізанні проводів в потрібний розмір зачищені кінці рекомендується відразу ж пролудить або ж обжати мідними наконечниками. Після проведення комутації можна спробувати підключити живлення і провести пробний пуск, але тільки короткочасний, буквально на 40 — 60 секунд. Цього часу має вистачити на те, щоб переконатися в працездатності блоку управління , а на кабелі з’являться явні ознаки нагріву. Після цього систему повністю знеструмлюють. А щоб гарантовано виключити навіть випадкове включення, кращим рішенням стане взагалі знову демонтувати блок термостата і прибрати його до повного завершення всіх будівельно-монтажних робіт. Його подальша установка — справа кількох хвилин.
	Перед заливкою стяжки рекомендується ще раз перевірити надійність фіксації кабелю. Є і ще один нюанс — окремі виробники таких нагрівальних систем однією з умов надання гарантії виставляють наявність точної схеми укладання, і навіть відводять для цього в паспорті спеціальну сторінку, бланк. На цій схемі вже остаточно, з точною «прив’язкою» до параметрів приміщення, наносяться і сам малюнок укладання, і точки розташування ключових елементів схеми — термодатчика і терморегулятора, кінцевий і сполучних муфт.
	Можна переходить до завершального етапу — до заливання стяжки. Для того щоб забезпечити її контакт з основою, в фольгованим утеплювачі у смугах між нитками кабелю вирізають «віконця», прямокутної або ромбовидної форми, довжиною до 200 і шириною близько 50 мм. Крок між прорізами — близько 1000 мм в одному ряду, а сусідні ряди роблять зі зміщенням на половину кроку, щоб вийшло «шахове» розміщення «віконець»
	По всьому периметру кімнати, по кутах між стіною і підлогою, наклеюється еластична демпферна стрічка, яка стане компенсатором термічного розширення стяжки. Наступний крок — це встановлення маячків, з таким розрахунком, щоб отримувана товщина стяжки становила не менше 30 мм (оптимально — 50 мм). Далі — замішується вибраний розчин, викладається на поверхню, прямо поверх покладеного кабелю і розрівнюється за маячками з допомогою правила — все так само, як і при звичайній заливання стяжки.
	Не можна допускати залишення повітряних бульбашок в товщі розчину, так як вони можуть серйозно знизити ефективність роботи системи. Крім того, вони нерідко стають причиною перегріву і перегорання кабелю.
	Мінімальний рядків для застигання стяжки, протягом якого взагалі не слід затівати ніяких робіт — тиждень. Причому в перші дні бажано регулярно зволожувати поверхню, щоб бетон рівномірно набирав марочну міцність і не растрескивался. Після зволоження стяжку рекомендується прикривати поліетиленовою плівкою.
	Тільки через тиждень, в кращому випадку, можна буде перейти вже до укладання керамічної плитки, природно, провівши необхідну ґрунтування поверхні. Особливих нюансів при монтажі кахельного покриття вже не передбачається, за винятком того, що слід використовувати тільки спеціальний клей, адаптований до умов експлуатації «теплої підлоги». Термін застигання клею — в даному випадку поки нічого не говорить, і не може бути орієнтиром для повноцінного запуску системи підігріву. У будь-якому випадку доведеться чекати близько місяця, щоб стяжка набрала необхідну міцність. При цьому неприпустимі спроби прискорити цей процес включенням обігрівального кабелю! Запуск системи теплої підлоги при повній готовності виробляють не відразу на всю заплановану потужність, а поетапно. У перший день на термостаті встановлюють 15°С, через добу — додають ще п’ять градусів, і так далі, до виходу на розрахунковий режим.

Монтаж «теплої підлоги» з використанням сітчастих нагрівальних матів

Особливості сітчастих матів

Цей тип нагрівальних елементів для «теплої підлоги» завоював дуже широку популярність завдяки значному спрощенню процесу укладання.

Сам по собі мат, в принципі, являє собою той же нагрівальний кабель (частіше – двожильний), але він вже в заводських умовах викладений на основу у вигляді стекловолоконной сітки і зафіксований на ній з дотриманням необхідного кроку. Варто розкачати такий мат по довжині на поверхні підлоги – і відразу забезпечується закриття великої ділянки.

Ще одна важлива перевага: такий «теплий пол» дає можливість виконувати облицювання поверхні керамічної плиткою навіть без заливки стяжки – безпосередньо на розкладені і зафіксовані мати, збільшивши, безумовно, при цьому товщину клейового шару до 8÷10 мм. Скловолоконне армування додасть навіть не занадто товстого шару клею необхідну міцність.

Мало того, якщо планується оновити старе кахельне покриття і одночасно надати підлозі функції обігріву, то можна уникнути деяких дуже трудомістких операцій. Якщо старе покриття — стабільне, а під ним забезпечена належна термоізоляція, то нагрівальні мати можуть викладатися прямо на нього, а потім закриватися новою плиткою. Єдине, що необхідно буде передбачити – це забезпечення потрібної адгезії клею з нижнім шаром кераміки, але така проблема вирішується досить просто – абразивною обробкою або, що ще простіше – нанесенням грунтовки типу «Бетоноконтакт».

Вартість таких матів – трохи вище, ніж на звичайний нагрівальний кабель – але вони того варті. Зазвичай вони реалізуються готовими комплектами встановленої довжини, з обговореними в паспорті показниками теплової потужності – є можливість вибору під конкретне приміщення. Стандартні діаметри використовуваного кабелю: близько 3 та 5 мм – це важливо враховувати при фінішній укладанні керамічної плитки.

Порядок монтажних робіт представлений на прикладі таблиці-інструкції нижче.

Виконання монтажу

Ілюстрація	Короткий опис виконуваної операції
	Як зазвичай, розпочинають з придбання необхідного мата і блоку терморегулятора з датчиком, перевірки комплектності.
	Наступна операція — це підготовка гнізда під блок термостата і прорізання вертикальної штраби до неї (так само, як і при монтажі кабелю). Але от далі потрібно ще одна штраба — на поверхні підлоги, в якій буде укладатися гофротрубка з термодатчиком.
	Перетин штраби — таке ж, 20×20 мм, довжина — приблизно 600÷700 мм від стіни. Найзручніше для початку прорізати її межі шліфмашинки.
	Після цього вже не складе труднощів вибрати «серцевину» за допомогою перфоратора.
	Обидві штраби сходяться в кутку і є продовженням одна одної.
	Далі, проводиться прибирання, потім — грунтування поверхні підлоги. Після висихання ґрунтовки необхідно відразу ж укласти на підготовлене місце термодатчик. Він вводиться в гофротрубку, кінець якої глушиться пробкою (все так само, як і у випадку з кабелем). Укладання починають з горизонтального ділянки, від запланованої точки розміщення самого датчика. Гофротрубку можна тимчасово фіксувати в штрабі, наприклад, силіконовим «гарячим клеєм» з використанням пістолета.
	Потім укладається і вертикальний ділянку, акуратно, не допускаючи перелому трубки в кутку.
	Перед укладанням матів рекомендується відразу щільно закрити горизонтальну штрабу з гофротрубкой клейовим розчином для плитки, щоб тут не залишилося згодом незаповненою порожнини. Розчин вирівнюють до рівня поверхні підстави.
	Переходять до укладання матів — по розробленій раніше схемі. Основні нюанси укладання зберігаються — неприпустимі перетину кабелів. Паралельні смуги матів укладають з інтервалом між ними близько 50 мм. При укладанні мата в місці установки термодатчика, необхідно передбачити те, щоб сам датчик розташувався по центру петлі кабелю, як по ширині, так і по кроку.
	Змінити напрямок укладання — нескладно. Для цього акуратно розрізається скловолоконна сітка, так, щоб не торкнутися кабель.
	Далі — можна продовжувати укладати мат в потрібному напрямку.
	Фіксація матів до підлоги може проводитися тим же силіконовим термопістолетом. Деякі моделі мають нанесений самоклеючий шар знизу, який забезпечує необхідну фіксацію на прогрунтовану основу — буде досить притиснення мата до підлоги.
	Зустрічаються і особливі типи матів — їх сітчаста основа зроблена еластичною, що дає можливість її розтягувати по поверхні підлоги, змінюючи при цьому крок петель кабелю. У комплекті з такими матами зазвичай йдуть спеціальні зачепи з самоклеючої майданчиком (на ілюстрації вони позначені стрілками). Зачепи встановлюються у потрібному місці, і потім між ними розтягується сам мат.
	Зачепи мають ставитися на початку і наприкінці кожної смуги нагрівального мату. В іншому ж принцип укладання не змінюється.
	Нагрівальні мати такого типу гарні ще й тим, що дають можливість закрити складні ділянки: їх можна витягати по діагоналі або, наприклад, надавати їм форму трапеції.
	Після того як мати укладені, проводиться перевірка електричних параметрів, комутація з блоком управління, пробний запуск — все так само, як і у випадку з кабелем. Якщо все нормально — систему знеструмлюють і переходять безпосередньо до укладання керамічного покриття підлоги.
	Замішується необхідну кількість плиткового клею (адаптованого до умов «теплої підлоги»). Клей викладається ділянками прямо на мати, і спочатку його бажано розподілити звичайним шпателем так, щоб вийшла товщина від 8 до 12 мм (в залежності від діаметра кабелю). Потім зубчастим шпателем з висотою гребеня 10 мм формується рельєфна поверхня клейового шару, і проводиться укладання плитки.
	При маніпуляціях з зубчастим шпателем слід проявляти обережність, щоб не пошкодити ізоляцію кабелю. У процесі роботи звертається особлива увага на неприпустимість залишення навіть найменших порожнин, особливо в місцях, де проходить сам нагрівальний кабель.
	Плитка приживається до поверхні, з дотриманням потрібних зазорів і забезпеченням загальної горизонтальності покриття — все, як при звичайній облицювання. Після укладання переміщатися по підлозі можна буде після закінчення зазначеного виробником клею терміну. Але це, знову ж таки — не привід відразу запускати «тепла підлога»! Оптимальним рішенням буде витримати паузу хоча б на 20-25 днів, і потім вже проводити поступовий, ступінчастий висновок системи на розрахункову потужність.

Витрата плиткового клею буде, безумовно, вище, ніж при укладанні кахлю на рівну поверхню стяжки. Але зате це виправдовується звільненням від необхідності заливки стяжки і від тривалого очікування її дозрівання.

Про витраті плиткового клею кілька докладніше буде сказано в кінці статті.

Відео: анімована демонстрація порядку монтажу «теплої підлоги» з сітчастих матів

«Тепла підлога» з використанням стержневих інфрачервоних матів

Особливості конструкції

Це – ще один різновид систем еклектичного підігріву підлоги, відмінно поєднується з керамічним фінішним покриттям.

Конструктивно такий мат являє собою дві токонесущие шини, розташовані паралельно одна до одної на визначеній відстані. Між ними встановлені самі нагрівальні елементи – спеціальні карбонові стрижні, які при пропущенні струму здатні генерувати інфрачервоне випромінювання, переносить теплову енергію на значні відстані, до зустрічі з поглинаючою перешкодою (у нашому випадку такою перешкодою як раз і стане керамічна плитка).

Стрижні підключені паралельно, тобто кожен з них абсолютно не залежить від інших. Крім того, вони мають властивість саморегуляції, тобто здатні «замикатися» при досягненні певної температури нагріву. Це дає ряд переваг – наприклад, систему «теплої підлоги» можна встановлювати по всій площі кімнати, та в подальшому проводити перестановку меблів чи інших предметів інтер’єру на свій розсуд, без огляду на схему розкладки матів.

Приблизна схема комутації стрижневих матів показана на ілюстрації:

1 – нагрівальний елемент – карбоновий стрижень.

2 – токонесущий провідник – шина.

3 – дроти, що забезпечують комутацію електроланцюга.

4 – з’єднання комутаційних проводів з токонесущей шиною мата.

5 – «холодні кінці» мата.

6 – ізоляційні муфти на кінці струмопровідних шин мата.

7 – стандартний термодатчик.

8 – термостатичний блок керування системою з клемної комутаційної колодкою.

9 – проводи подачі мережевої напруги 220 В.

Робота з такими матами – досить проста, але вимагає проведення комутаційних операцій з виконанням надійної ізоляції з’єднань. Всі подробиці – в таблиці нижче.

Виконання монтажних робіт

Ілюстрація	Короткий опис виконуваної операції
	Стандартний комплект стрижневого «теплої підлоги»: 1 — стрижневий мат, може набуватися потрібної довжини, для закриття всієї поверхні підлоги в приміщенні. 2 — паспорт вироби із заводською гарантією та з доданою інструкцією з проведення монтажу. 3 — комутаційний провід у бухті — буде служити і для створення «холодних кінців» і для з’єднання матів між собою в електричний ланцюг. 4 — гофротруба для термодатчика і заглушка для неї. 5 — клеми для комутації — зазвичай це металеві гільзи в ізоляційній оболонці. 6 — термоусадочні трубки для ізоляції з’єднувальних вузлів.
	Не забуваємо відразу придбати термостат з датчиком температури
	Крім всього цього, нам потрібно фольгований утеплювач, за розміром приміщення. Без нього не буде забезпечуватися коректна робота інфрачервоних матів.
	Проводиться ретельне прибирання приміщення, знепилення поверхні і її грунтування складом глибокого проникнення. Рекомендується виконати дворазове нанесення грунту.
	На штрабировании і вирізання гнізда під термостат — немає сенсу зупинятися: так само, як і у випадку з сітчастими резистивними матами. Відразу укладається і термодатчик у гофротрубке. Єдина відмінність — горизонтальну штробу в місці розташування голівки термодатчика розчином не закладають.
	Настилається фольгований утеплювач, що відбиває поверхнею у бік приміщення. Стики полотен проклеюються водостійким, краще — фольгованим скотчем.
	Розкочування мата зручніше починати з місця установки термодатчика. Головка датчика повинна припасти на центр мата і розташуватися строго посередині між двома паралельними стрижнями. Мати розкочуються по прямій лінії, від стіни до стіни. Відстань від стін (і по фронту, і збоку) витримується приблизно в 100 мм.
	При досягненні протилежної стіни необхідно змінити напрямок подальшої розкочування мата. Для цього кусачками перекушується токонесущей шина, протилежна центру повороту.
	Важлива умова — розріз повинен виконуватися по центру ділянки кабелю між сусідніми стрижнями
	Мат повертається в потрібному напрямку, і триває його розкочування. Як правило, більшість подібних систем допускають загальну довжину мата до 25 метрів — цього зазвичай вистачає для того, щоб повністю покрити досить простору кімнату.
	Необхідно передбачити фіксацію мата до фольгированной поверхні. Це нескладно виконати смугами скотчу, наклеюючи їх уздовж …
	… а при необхідності — і поперек матів.
	Після укладання переходять до комутаційних операцій, використовуючи вхідний в комплект кабель.
	Для початку необхідно відразу ж з’єднати розрізані ділянки токонесущей шини. Першим кроком з обрізаного кінця знімається ізоляція — приблизно на 10 мм.
	Береться обтискна клема з комплекту, і зачищений провідник акуратно вводиться в неї з одного боку. Потім проводиться обтиск, щоб вийшло надійне контактне з’єднання.
	Готується відрізок комутаційного кабелю необхідної довжини, і з його кінців знімається ізоляція, також приблизно на 10 мм.
	На провід надівається термозбіжна трубка, наявна в комплекті. Тимчасово вона зсувається в сторону, щоб не заважати обжиму.
	Кінець кабелю заводиться з протилежного боку гільзи-клеми, і також ретельно обжимається. У підсумку виходить якісне з’єднання провідників.
	Тепер необхідно забезпечити прогрів обтиснутої гільзи — її ізоляційна оболонка усядет і щільно обожмет з’єднання. Нагрівання зручно виконувати будівельним феном.
	Після цього на клемні з’єднання додатково засувається раніше одягнена термозбіжна трубка. Після її прогріву вийде надійна, щільно прилегла двошарова ізоляція з’єднання.
	Переходять до другого обрезанному кінця шини — і повторюють операцію з протилежним кінцем комутаційного дроти. Перерване ланцюг — знову відновлена. Аналогічні дії проводяться на всіх ділянках розрізу шин. Крім того, дуже часто доводиться самостійно комутувати і «холодні кінці»: принцип з’єднання та ізоляції — точно такий же.
	Тепер необхідно передбачити якісну ізоляцію на найдальших кінцях обох струмопровідних шин. Такі ізоляційні муфти нескладно виконати з термоусадки, яку після прогріву ретельно обжимають, щоб вийшло повністю герметичне покриття. Можна (навіть бажано) виконати таку ізоляцію в два шари.
	Виконання перевірок, проведення комутації на термостатическом блоці, пробний запуск — без яких-небудь особливостей, так само, як описувалося вище.
	Переконавшись в працездатності системи, її знеструмлюють і переходять до облицювальних робіт. В першу чергу в фольгованим утеплювачі прорізаються вікна, прямокутні або ромбоподібні — приблизно так само, як і у випадку з резистивним кабелем. Ці віконця повинні розташовуватися тільки між стрижнями, не знаходячи на них.
	Виходить приблизно така картина.
	Обов’язкова умова — один виріз повинен припасти на голівку термодатчика!
	Далі, можна зробити одним з двох способів. Перший — це заливка тонкої (приблизно 20-25 мм) стяжки. Однак, є можливість і відразу укладати керамічне покриття.
	Підготовлений клейовий склад розподіляють по поверхні досить товстим шаром, домагаючись при цьому відсутність порожнеч і рівномірної щільності. Потім зубчастим шпателем виконуються борозни, на які вже і проводиться укладання керамічної плитки.
	Розчин клею готують досить щільним, щоб він не розтікався під своєю вагою і під вагою плитки. Товщина шару повинна бути такою, щоб з урахуванням товщини керамічного покриття загальна висота склала приблизно 30 мм — це умова для коректної роботи інфрачервоного стрижневого підлоги. Запуск системи в експлуатацію — з додержанням тих же вимог, про які говорилося раніше.

Кілька слів про витрату плиткового клею для електричного «теплої підлоги»

Як вже говорилося, клей для підлоги з електропідігрівом повинен бути спеціальним, адаптованим під специфічні умови експлуатації. Це обов’язково має зазначатися в паспортних даних та в інструкції із застосування конкретного складу.

Якщо керамічна плитка буде укладатися на теплу підлогу, закритий суцільний стяжкою, то витрата залишається звичайним, що залежать в більшій мірі тільки від геометричних розмірів самого кахлю. Інша справа, коли укладання планується безпосередньо на сітчасті або стрижневі мати — витрата в цьому випадку буде вже значно вище, і заздалегідь оцінити масштаб його придбання буває непросто.

Щоб полегшити читачеві завдання, нижче розташований зручний калькулятор, який допоможе швидко і з достатнім ступенем точності «прикинути», яку кількість плиткового клею потрібно в тому чи іншому випадку.

Калькулятор розрахунку витрати плиткового клею для електричного «теплої підлоги»

На завершення публікації варто зупинитися ще на одному нюансі. Справа в тому, що існує особлива різновид електричного «теплої підлоги», в якій застосовуються плівкові інфрачервоні нагрівальні елементи.

У цій статті вони не розглядалися з тієї причини, що плівка неважливо «гармонує» з керамічною плиткою. Це пояснюється складністю в забезпеченні надійності кахельного покриття, так як не буде забезпечуватися хорошого контакту клейового шару з основою підлоги. І взагалі, по правді кажучи, такий теплий пол спочатку розроблявся для інших цілей – він відмінно поєднується з ламінатом, лінолеумом, дерев’яним масивом, паркетом і т. п.

Однак, не будемо нав’язувати свою думку, так як в мережі можна зустріти приклади укладання кахлю і на такий теплий пол. Інше питання – наскільки це доцільно, якщо існують інші рішення, про які розповідалося в публікації, що забезпечують стабільність керамічного покриття, і високі експлуатаційні показники.

Відео: приклад укладання інфрачервоного плівкового «теплої підлоги» під керамічне покриття